Як стати щасливими батьками щасливих дітей?

(короткі підказки)

Абетка порад батькам

А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.

Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.

В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.

Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.

Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.

Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.

Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп'ютері.

Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп'ютером чи плеєром.

З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.

І — ігри на комп'ютері заміняйте рухливими іграми надворі.

К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.

Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.

М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.

Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.

О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.

П — поважайте думки дитини.

Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.

С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.

Т — творчий потенціал дитини розвивайте.

У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.

Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.

X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.

Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.

Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.

Ш — шум — це ворог здоров'я дитини.

Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.

Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.

Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною, люб'язною, правдивою, ставилася до всіх із любов'ю, дотримуйтеся самі цих порад.

Ви та підліток — як зберегти взаєморозуміння?

Ключові питання, які психолог висвітлює на занятті: 1. Фізіологічні особливості підліткового віку. 2. Психологічні особливості підліткового віку. 3. Спілкування з однолітками — провідна діяльність підліткового віку. 4. Підліткова криза — час перегляду ригідних сімейних правил у бік розширення.

Підліткова криза

Підлітковий період ознаменовується гормональним вибухом, що зумовлює зміни поведінки ще вчора слухняної дитини. Підліток починає змінюватися і сам себе не впізнає. У нього з’являються перші сексуальні бажання, з якими йому важко впоратися через відсутність досвіду, і тому він не знає, як себе контролювати. Крім того, прискорений фізіологічний розвиток призводить до швидкої стомлюваності, що негативно може позначитися на навчальному процесі. В підлітка може знизитися інтерес до навчання, на заміну якому приходить бажання навчитися будувати взаємини з протилежною статтю і реалізовуватися ще в чомусь, окрім навчання та статусу «хорошої дитини». Виділяють два можливих шляхи перебігу кризи підліткового віку.I. «Криза незалежності», основні прояви:

-- негативізм;

-- впертість;

-- грубість;

-- бунтарство;

-- прагнення в усьому чинити по-своєму;

-- протистояння авторитетам;

-- ревне ставлення до особистого простору.

II. «Криза залежності», основні прояви:

-- надмірний послух;

-- повернення до дитячих інтересів і форм поведінки;

-- залежність від дорослих;

-- несамостійність;

-- інфантильність у судженнях і вчинках;

-- підпорядкування думці більшості;

-- прагнення бути «як усі».

«Криза залежності» як прояв кризи підліткового віку більшою мірою влаштовує батьків. Вони думають, що їм вдалося зберегти «правильні» та «гармонійні» взаємини з підлітком, тобто відносини за типом «дорослий — дитина». Проте чи дійсно це добре, як здається на перший погляд? Одним із першорядних психологічних завдань кризи підліткового віку є набуття самостійності в прийнятті рішень, судженнях, вчинках, тобто формування більш зрілої, дорослої позиції стосовно себе та свого життя.Тому, як би нам, дорослим, не хотілося зворотного, шлях «кризи незалежності» є найбільш продуктивним, адже дає можливість розвиватися особистості підлітка, вчить його приймати й адаптуватися до змін, що несе в собі підлітковий вік. Такими змінами, крім здобуття самостійності, є:

• Поява інтересу до свого внутрішнього світу. До 11–13 років для дитини першорядну роль відіграє зовнішній світ, який вона пізнає та з величезною цікавістю вивчає, на який проектує свою фантазію, переживання й емоції. А в процесі підліткової кризи дитина починає звертатися до свого внутрішнього світу, знаходячи інтерес до власних переживань, свого становища в навколишньому світі людей і явищ, усвідомлювати свою унікальність.

• Бурхливий розвиток критичного мислення. Розумова, тобто формальна, жорстка логіка керує розумом підлітка. Вона вимагає на будь-яке запитання однозначної відповіді й оцінки: істина або брехня, так чи ні.Звідси береться не надто приємна дорослим особливість підліткової свідомості — максималізм, який у поєднанні з бурхливими емоціями часом змушує підлітка «назавжди» сваритися з друзями та батьками, впадати в найглибшу зневіру в зв’язку з «відсутністю сенсу життя», оскільки людські відносини та життя взагалі настільки суперечливі й різноманітні, що не вкладаються в рамки формальної логіки.

• Потреба в близьких відносинах і визнанні оточенням. Друзі для підлітка найчастіше стають важливішими та ріднішими за членів сім’ї. Спалахує перша романтична закоханість, часом пристрасті розростаються до справжньої особистої драми. Людина починає вчитися любити та будувати близькі стосунки. І саме в цей період думка оточення про неї набуває колосального значення. Наведемо найбільш поширені результати взаємодії фізіологічних і психологічних змін, що відбуваються під час кризи підліткового віку:

-- підвищений інтерес до власної зовнішності;

-- прагнення до незалежності та свободи;

-- групування з однолітками;

-- підвищений інтерес до сексу та взаємин статей;

-- потреба в усамітненні;

-- потреба в особистому просторі та ревне до нього ставлення;

-- різкість і безапеляційність суджень;

-- вразливість у поєднанні з показною байдужістю.

Батькам підлітків варто пам’ятати, що, по- перше, підлітковий вік дійсно може вважатися складним, але насамперед для самої дитини, яка швидко змінюється, якій потрібно адаптуватися до цих змін, шукати себе, своє місце в світі, відповідати на вкрай важливі запитання: «Хто я?», «Який я?» По-друге, думка, що підлітковий вік обов’язково жахливий, що дитина стає некерованою, грубою, що це обов’язково «погані» компанії — це міф. Таке й справді може статися, але, як правило, тоді, коли труднощі були раніше, а в підлітковому віці вони просто набули свого «розквіту». Цього можна уникнути, якщо дорослі чуйно ставляться до потреб дітей і готові до перебудови своїх відносин з ними таким чином, щоб останні могли задовольнити свої нові потреби.Ми вже знаємо що криза — це ознака того, що звичні відносини, правила, межі «можна » і «не можна» необхідно дещо переглядати. І якщо цього не відбувається — криза загострюється.

При цьому, якщо прояви кризи зовсім відсутні, це також недобре. Під час «вікового бунту» підлітки вчаться відстоювати себе, свою позицію і тренуються, звісно, на найближчих людях — батьках. Крім того, важливе завдання підліткового віку — дещо віддалитися від батьків, щоб одного дня взяти на себе відповідальність за своє життя, стати самостійним і побудувати свою сім’ю. Фізіологічні зміни організму — встановлення гормонального фону, різкі зміни зросту, вади пропорцій тіла — призводять до раптових змін настрою, закритості й водночас підвищеної емоційності, яку батьки часто плутають з лінощами й безпідставними істериками. Як дівчатка, так і хлопчики набувають крайньої вразливості в питаннях зовнішності. Будь-який неоднозначний коментар чи, на думку батьків, «просто жарт» над чимось у зовнішності дитини може глибоко її вразити, викликати сильну й тривалу емоційну реакцію. Трапляються випадки, коли безневинні фрази люблячих батьків, на кшталт «Мій же ж ти пончику», співпавши з періодом негараздів у школі, призводять до появи у підлітків анорексії — дійсно серйозної проблеми. Це не означає, що всі діти будуть реагувати настільки гостро. Але бути максимально делікатним в питаннях фізіологічних змін дитини все ж варто. Незмінний супутник підліткового віку —та «надважливість», яку дитина надає спілкуванню саме зі своїми однолітками. І батькам варто бути готовими до того, що у цей період думка компанії може бути авторитетнішою за їх власну. А бажання «просто посидіти десь із друзями» в сотні разів важливіше за сімейний вечір. Як правило, батьки саме ці зміни в поведінці та світосприйнятті своєї дитини сприймають найбільш негативно. Насправді це необхідне та неминуче явище.

Вікова норма.

Природою задумано, щоб у цей період молода людина вчилася презентувати себе в суспільстві, шукала свій спосіб самопред’явлення, вчилася будувати довготривалі відносини (ви ж самі пам’ятаєте, які злети й падіння притаманні підлітковій дружбі). Зрозуміло, що в таких пошуках підліток часто може спілкуватися з тими, хто батькам не подобається. І найгірше, що батьки можуть зробити, — це постійно, як це часто буває, зводити будь-які розмови до критики його оточення. Здається, це має допомогти недосвідченому підлітку усвідомити свою наївність і недалекоглядність. А на практиці призводить до абсолютно протилежного результату: протестуючи, підліток ще більше «прикипає» до свого оточення, шукаючи в спілкуванні відраду від «нетямущих батьків». І навіть якщо батьки були праві в своєму судженні, такою поведінкою вони перекривають шлях, яким дитина (насправді ще наївна й недосвідчена) може прийти за порадою та допомогою.

Підліткова криза загострюється, коли батьки відмовляються сприймати й бачити ознаки дорослішання та поступового відокремлення дитини. Їх, насправді, влаштовує, щоб дитина була несамостійною. Як виглядають батьки, які свідомо чи несвідомо не хочуть дорослішання власних дітей? Їм важко визнавати, що дитина — принципово інша людина. Вони не в змозі контактувати зі своєю дитиною на рівних. Причин для цього може бути декілька. Ми наведемо деякі з них.

1. Висока тривожність. Батьки самі сприймають світ як небезпечне місце. Їм ввижається, що дитину оточують суцільні небезпеки, а їхній батьківський обов’язок і навіть завдання всього життя — всіляко її від цього життя захистити й уберегти.

2. Спроба реалізувати себе в дитині. Дитина як «нарцистичне розширення матері (батька) » — на неї покладають усі нереалізовані плани й амбіції батьків. У результаті її сприймають не як окрему особистість, а як інструмент морального самозадоволення дорослого.

3. Постійне піклування про несамостійну та недосвідчену дитину дозволяє батькам уникати труднощів у спілкуванні між собою, не вкладаючи сил у свої стосунки в парі. І вони інтуїтивно відчувають, що коли дитина стане самостійною і не буде потребувати стільки ресурсів і уваги, накопичені за час ігнорування проблеми між чоловіком і дружиною стануть нагальними. Поради батькам

1. Користуйтеся моментом. Буває так, що людині хочеться поговорити, висловитися. Якщо ваша дитина заговорила й злегка розговорилася з вами, варто відкласти свої справи та слухати. Для підлітка головне — щоб його вислухали. Ваших думок він за життя вислухав достатньо, тепер йому просто необхідно висловити свої. І по-справжньому почути вас він зможе тільки після того, як розповість, виплесне все, що накопичилося всередині.

2. Навчіться вислуховувати його думку,і він знову почне прислухатися до вашої.

3. Візьміть за правило ніколи не використовувати в суперечках з ним інформацію, яку він вам довірив — це змусить його закритися та шукати підтримки серед тих, хто робити цього не буде.

4. Не критикуйте його особистість, а лише своє ставлення до певних його вчинків. Використовуйте «Я»-повідомлення.

5. Створіть сприятливі умови для розкуття Вашої дитини. «Розговорити» людину найлегше у невимушених умовах. Наприклад, придумайте просту необтяжливу справу, що дозволить вам знаходитися в одній кімнаті та розмовляти.

6. Не накладайте жорстке вето на розмови про секс. Схильність підлітків знаходити еротичний підтекст навіть у тому, що, здавалося б, не має ніякого відношення до сексу, є не що інше, як доступне їм зняття сексуального напруження. Не бійтеся говорити зі своєю дитиною про інтимну сторону життя. Подібні розмови допомагають їй сформувати адекватне ставлення до тієї частини дійсності, з якою вона рано чи пізно стикнеться.

7. Надавайте підлітку місце й час для усамітнення. Він часто потребує перебування на самоті, щоб розібратися в своїх почуттях і переживаннях, подумати про себе, свої проблеми, пофілософствувати і просто насолодитися самотністю.

8. Не вторгайтеся в особистий простір підлітка проти його волі. Hе викидайте його речей і не прибирайте в його кімнаті без його відома та згоди. В підлітковому віці для дитини величезного значення набувають обставини, в яких вона живе. Вони стають не просто вираженням внутрішнього світу, але й її частиною. І дитина готова захищати свою територію так само ревно, як і простір своїх переживань і думок.

9. Запровадьте традицію. Вечірнє чаювання, вечірня прогулянка з собакою, спільне приготування печива — будь-що, що передбачає спілкування. Пам’ятайте, в цей період свого життя дитина вкрай вразлива, і, незважаючи на невпинні спроби декларувати свою самостійність, вона потребує допомоги, однак допомоги делікатної.

Література

1. Байярд Р., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток. Практическое руководство для отчаявшихся родителей / Пер. с англ. А. Б. Орлова. — М.: Академический Проект, 2006. — 208 с.

2. Захаров А. И. Неврозы у детей и подростков: анамнез, этиология и патогенез / А. И. Захаров. — Л.: Медицина, 1988. — 174 с.

3. К райг Г. Психология развития / Г. Крайг, Д. Бокум. — СПб.: Питер, 2006. — 940 с.

4. Р айс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста / Ф. Райс. — СПб.: Питер,2000. — 816 с. — (Мастера психологии).

Тести для батьків:

Чи хороші Ви батьки

Чи допомагаєте Ви своїй дитині стати обдарованою людиною? (за Д.Люїсом)

Як проаналізувати здібності Вашої дитини

Поради батькам:

Творче дозвілля Вашої дитини

Як підтримати дитину в період адаптації

Як навчити дитину правильно відпочивати

Відпочинок на канікулах

Перелік діагностичних методик щодо виявлення та протидії домашньому насильству відносно дітей

Загально відомо, що осередком суспільства є сім’я. В ній закладаються основи буття людини, а також її духовні, світоглядні якості. Від благополуччя родини багато в чому залежить моральний стан суспільства. На жаль, для чималої кількості наших співгромадян природне бажання знайти сімейний спокій залишається нездійсненою мрією. Згідно додатку до листа Міністерства освіти і науки України від 30.10.2018р. №1/9-656 хочемо довести інформацію до відома батьків, щодо виявлення та протидії домашньому насильству відносно дітей.

Домашнє насильство – найбільш розповсюджена форма порушення прав людини. Без подолання цього соціально небезпечного явища не можливо створити умови для самореалізації здобувачів освіти, реалізації принципів рівних прав, свобод і можливостей.

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року визначено домашнє насильство – діяння(дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Також зазначено види домашнього насильства:

економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;

сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Захист дітей від жорстокості, насильства та попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить міждисциплінарний характер.

У психолого-педагогічній літературі перелічено загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і поведінці дитини з сім’ї, де практикується домашнє насильство. У разі їх виявлення також можна діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків у родині, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини.

Страхи. Діти з сімей, де практикується домашнє насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятись різним чином: від замкненості в собі і пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Родина, в якій практикується насильство, зовсім непередбачувана, вона лякає дитину, яка не знає, коли і за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивної поведінки.

Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть дійти висновку, що насильство є спосіб, яким доцільно вирішувати конфлікти і проблеми. Внаслідок цього такі діти зазвичай нездатні виразити свої почуття і емоції вербально, а наслідують дорослих.

Залучення дитини до конфлікту між батьками. Відомо багато випадків, коли діти втягуються в боротьбу батьків. Вони хочуть зупинити потік насильства і конфліктів у родині. В результаті того, що діти так глибоко вкорінені в конфлікт сім’ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків.

Захисник матері. Не є поодинокими випадками, коли дитина залучається в конфлікт сім’ї, намагаючись захистити матір, проти якої спрямований потік агресії.

Розчарування. Життя в сім’ї, де практикується насильство, супроводжується високим рівнем напруги. Діти переживають постійний стрес, тому часто засмучені, розчаровані, втрачають рівновагу навіть за найменших труднощів.

Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються пояснити, знайти виправдання їхнім насильницьким діям.

Почуття непотрібності. У зв’язку з тим, що батьки багато сил та енергії віддають на подолання конфлікту, в них залишається мало часу та сил, щоб займатись дитиною. У дитини може виникнути почуття непотрібності, занедбаності. Такі думки можуть призвести навіть до спроб суїциду.

Ізоляція. Здебільшого в сім’ях, де насильство застосовується як засіб виховання, такі факти не проговорюються відкрито. Деякі діти навіть вважають, що з ними не все в порядку, бо їх сім’я відрізняється від інших.

Суперечливі почуття щодо батьків. Дитина, яка втікає з дому, або вилучається з сім’ї, нерідко відчуває сильні теплі почуття до батьків, захищає їх, намагається виправдати, незважаючи на те, що останні жахливо поводились із нею.

Також, окрім поведінкових ознак, описаних вище, з метою виявлення рівня насильства щодо дітей варто провести бесіду з дітьми та змоделювати ігрові ситуації.

Помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно звернутися до психолога і отримати консультацію задля допомоги дитини і батькам.

Коментарi